Наші послуги

Виграли суд, скасували штрафи, припинили кредит

Ця стаття знадобиться тим, хто укладав кредитний договір з ПАТ Ідея банк. Якщо у вас виникають запитання: як виграти суд з Ідея банк, як припинити кредитний договір, як припинити договір застави, як визнати недійсним пункт кредитного договору, який встановлює штраф по кредиту, як скасувати виконавчий напис нотаріуса, то інформація зазначена нижче вам знадобиться.

 

Спір виник відносно кредитного договору, який укладався з ПАТ Ідея банк. В його забезпечення також укладався договір застави, за яким в заставу було передано автомобіль. Боржник виконав кредитний договір достроково окрім погашення штрафу, який був нарахований незаконно. Штраф не сплачувався принципово оскільки банк знахабнівши від своєї безкарності, нараховував штрафи взагалі безпідставно.

 

Ми звернулися до суду з позовом про припинення кредитного зобов’язання, припинення застави автомобіля та визнання недійсним пункту кредитного договору, який встановлював абсурдні штрафи.

 

Поки ми розпочинали вказаний судовий процес, ПАТ Ідея банк звернувся до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на автомобіль і виконавчий напис відповідно був вчинений.

 

Наш позов про припинення зобов’язань та визнання недійсним пункту кредитного договору був задоволений. Позиція, на яку ми посилалися полягає в наступному:

 

Між ПАТ Ідея Банк та особою був укладений кредитний договір, за умовами якого Відповідачем на умовах поверненості, строковості, платності були надані у власність Позивача грошові кошти.
Цього ж дня, з метою забезпечення виконання вищевказаного зобов’язання, між Позивачем та Відповідачем був укладений договір застави, за умовами якого в заставу був переданий транспортний засіб – легковий автомобіль.
Потрібно зазначити, що вказане кредитне зобов’язання було виконано  сплатою суми грошових коштів, що підтверджується відповідною квитанцією, яка додається. Саме вказаний розмір суми грошових коштів станом на 31.08.2015р. становив розмір боргу Позивача перед Відповідачем, що підтверджується довідкою про стан заборгованості від 31.08.2015р., яка додається.


Отже, вказане кредитне зобов’язання виконано належним чином, а тому є припиненим відповідно до ст. 599 ЦКУ відповідно до якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Виходячи з вказаного висновку припиненим є також і зобов'язання застави, яке забезпечує виконання кредитного зобов'язання оскільки цього вимагає п.1 ч. 1 ст. 563 ЦКУ відповідно до якого право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Але потрібно зазначити, що у Позивача та Відповідач виник спір відносно розміру боргу Позивача перед Відповідачем. Відповідач зазначає, що окрім суми вказаної вище, Позивач має сплатити Відповідачу ще штраф. Ця сума визначена в довідці про стан заборгованості від 31.08.2015р., посилання на яку зазначені вище.
Потрібно зазначити, що вказаний штраф нарахований відповідно до п. 4 кредитного договору (Параграф 9 «Відповідальність сторін»), зміст якого полягає в наступному: У разі неподання або несвоєчасного подання Позичальником документів, що підтверджують фінансовий стан Позичальника за 6 місяців та/або невиконання/несвоєчасне виконання поновлення дії договору (договорів) страхування заставного майна Банк має право вимагати від Позичальника сплати штрафу в розмірі від 0,1% до 3% від початкової суми кредиту за кожний випадок порушення стягнувши витрати із позичальника.
Як зазначає Відповідач, штраф нарахований за неподання Позичальником документів, що підтверджують його фінансовий стан. Потрібно зазначити, що цей висновок Відповідача не відповідає дійсності, оскільки вказані документи були подані Відповідачу 20.01.2015р. до відділення ПАТ Ідея банк, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул.. М.Раскової, 2А. Що стосується ідентифікації документу, який був поданий, то потрібно зазначити, що була подана податкова декларація платника єдиного податку ФОП. Відповідні документи, які підтверджують вказану обставину додаються.

 

Також потрібно зазначити, що вказаний вище пункт кредитного договору, який надає право Відповідачу вимагати сплати штрафу, є незаконним та таким, що підлягає визнанню недійним, обґрунтування чого полягає в наступному:


1. Спірний пункт порушує ч. 2 ст. 549 ЦКУ відповідно до якої Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Порушення вказаної норми законодавства полягає в тому, що ця норма передбачає обов’язковість прив’язки в процентному співвідношенні розміру штрафу до суми порушеного зобов’язання. Але потрібно зазначити, що відповідно до спірного пункту кредитного договору невиконання чи неналежне виконання зобов’язання полягає у неподанні чи несвоєчасному поданні документів, що не може виражатися в певній сумі. Тому прив’язка штрафу у спірному пункті договору до суми наданого кредиту є просто абсурдною оскільки сума наданого кредиту немає ніякого відношення до невиконання зобов’язання.


2. Спірний пункт порушує ч. 2 ст. 549 ЦКУ відповідно до якої Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Порушення вказаної норми законодавства полягає в тому, що вона передбачає відповідальність саме за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання. Більш детальне обґрунтування порушення вказаної норми нижче.
Аналізуючи вказані вище норми законодавства, що визначають суть кредитного зобов’язання можна зробити висновок, що зобов’язання, яке виникло між Позивачем та Відповідачем передбачає обов’язок Позивача повернути надані грошові кошти та сплатити проценти за користування ними і саме за порушення цих обов’язків і може встановлюватися штраф в розумінні ч. 2 ст. 549 ЦКУ – про порушення якої і говориться в цьому пункті позовної заяви.
Вказана позиція також збігається з ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» відповідно до якої Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Як вже зазначалося, послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. (ч. 17 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів»).
Вказана норма підтверджує зазначену позицію відносно того, лише за неповернення кредиту можуть встановлюватися певні види неустойки.

 

3. Як зазначено в спірному пункті кредитного договору – розмір штрафу встановлюється від 0,1 до 3%. Потрібно зазначити встановлення розміру штрафу не в фіксованій величині, а в змінній свідчить про порушення норм законодавства, оскільки заборонено встановлювати змінні величини витрат Позичальника за договором про надання споживчого кредиту, норми законодавства відносно чого зазначаються нижче.
Вказана позиція підтверджується також Постановами Верховного Суду України по справах № 6-80цс12 та №6-80цс13, якими визначені обов’язкові для виконання правові позиції: «Відповідно до ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Оскільки у спірному договорі плата за обслуговування кредиту та за його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю.
Ураховуючи викладене, касаційний суд помилково погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання пп. 2.2.3 та 4. 1 спірного кредитного договору недійсними.»

 

Через деякий час ми також отримали судове рішення про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

 

Справу супроводжував партнер Юридичної компанії «Майоров, Нерсесян та партнери» адвокат по кредитним спорам Роман Коротя.

 

Ви можете записатися на консультацію за номером телефону: 

Korotya ukr

 

Надаються для ознайомлення судові рішення.

 

 

Державний герб України
Справа № 755/22153/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Гаврилової О.В.,

при секретарі Томіленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів, визнання недійсним пункту кредитного договору, припинення зобов'язань, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати недійсним пункт 4 параграфа 9 під назвою «Відповідальність сторін» кредитного договору №910.247000, укладеного 31.10.2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1; визнати припиненим кредитне зобов'язання, що виникло на підставі кредитного договору №910.247000, укладеного 31.10.2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1; визнати припиненим право застави, що виникло на підставі договору застави, укладеного 31.10.2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1; визнати припиненим обтяження легкового автомобіля марки PEUGEOT, моделі 208, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2, що виникло на підставі договору застави, укладеного 31.10.2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1, а також вилучити з державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про реєстрацію вказаного обтяження (а.с.16-20).

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 31.10.2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого відповідачем були надані у власність позивача грошові кошти у розмірі 139977,00грн. З метою забезпечення виконання зобов'язання, цього ж дня між сторонами був укладений договір застави, за умовами якого в заставу Банку був переданий транспортний засіб - легковий автомобіль марки PEUGEOT, моделі 208, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2. Зазначене кредитне зобов'язання було виконано позивачем 31.08.2015 року шляхом сплати грошових коштів в сумі 106551,36грн., що становило розмір боргу позивача станом на 31.08.2015 року. Разом з тим, між сторонами виник спір щодо розміру боргу позивача в частині зобов'язання сплати штрафу в сумі 4194,99грн. за порушення позивачем пункту 4 параграфа 9 під назвою «Відповідальність сторін» кредитного договору №910.247000 від 31.10.2013 року, тобто за неподання позивачем документів, що підтверджують його фінансовий стан. Однак, попри подачу позивачем таких документів 20.01.2015 року, останній вважає зазначений пункт Договору недійсним, з підстав його невідповідності вимогам частини 2 ст.549 ЦК України та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, однак надав до суду заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить провести розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача.

Представник відповідача ПАТ «Ідея Банк» - Гошовська Р.Г. в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, однак надіслала до суду заперечення проти позову, в яких викладена заява про розгляд справи у відсутність представника відповідача. В письмових запереченнях проти позову представник відповідача посилається на те що п.4 параграфа 9 кредитного договору №910.247000, від 31.10.2013 року передбачений штраф за неподання або несвоєчасне подання позичальником документів, що підтверджують його фінансовий стан. Листом від 03.09.2014р. банк повідомив позивальника про необхідність щорічного подання такого документу. 20.01.2015р. позичальник звернувся до банку із заявою, в якій просив списати нарахований штраф, оскільки повідомляв менеджера про можливість подання відповідних документів після завершення календарного року. Оскільки позивач письмово не підтвердив, що звертався до відділення банку із відповідним застереженням, йому було відмовлено у списанні штрафу. Також посилання позивача на відображення штрафу у змінних величинах є необґрунтованим, оскільки штраф це вид стягнення за неналежне виконання умов договору. Тому просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Під кредитними правовідносинами розуміють такі, що виникають з приводу надання (передачі, використання) грошових коштів на умовах повернення.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принципи повернення, строковості та платності означають, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк із відповідною платою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів із конкретною метою, визначеною кредитним договором.

Судом встановлено, що 31.10.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №910.24700, згідно параграфа 1 якого Банк надає позичальнику кредит у розмірі 139977,00грн., строком на 84 місяці, для фінансування купівлі позичальником транспортного засобу марки PEUGEOT, моделі 208, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, у сумі 135900,00грн. та фінансування страхового платежу за страхування життя позичальника в сумі 4077,00грн. (а.с.72-75, 102).

Згідно параграфа 3 кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує процентну ставку в розмірі 0.0010% та зобов'язується сплатити комісію за видачу кредиту в розмірі 199,00грн., а також за обслуговування кредитної заборгованості позичальник сплачує щомісячну комісію згідно тарифів банку, починаючи з 13 місяця кредитування. Станом на день укладення договору, комісія становить 1,39% від початкової суми кредиту.

Відповідно до п.п. h) п.2 параграфа 6 кредитного договору позичальник зобов'язується щорічно подати до банку документи, що підтверджують фінансовий стан позичальника за останні 6 місяців.

Відповідно до п. 4 параграфа 9 кредитного договору, в разі неподання або несвоєчасного подання позичальником документів, що підтверджують фінансовий стан позичальника за останні 6 (шість) місяців, та/або невиконання/несвоєчасного виконання поновлення дії договору (договорів) страхування заставного майна, Банк має право вимагати від позичальника сплати штрафу в розмірі від 0,1% до 3% від початкової суми кредиту за кожний випадок порушення, стягнувши витрати із позичальника.

Для забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №910.24700 від 31.10.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений Договір застави транспортного засобу № 910.24700 від 31.10.2013 року, за умовами якого заставодавець передав у заставу заставодержателю транспортний засіб марки PEUGEOT, моделі 208, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний НОМЕР_2 (а.с.76-77).

Листом ПАТ «Ідея Банк» від 03.09.2014 року повідомлено ОСОБА_1 про необхідність подачі Банку документів, що підтверджують його фінансовий стан (а.с.99).

За даними квитанції №1658018 від 31.08.2015 року ОСОБА_1 здійснено погашення кредитної заборгованості за Договором № 910.24700 від 31.10.2013 року в сумі 106551,36грн. (а.с.78)

Відповідно до Довідки про залишок кредиту, виданої ПАТ «Ідея Банк» 31.08.2015 року, та Довідок-розрахунків заборгованості станом на 30.08.2015р. - 01.09.2015р., заборгованість ОСОБА_1 за Договором №910.24700 від 31.10.2013 року станом на 01.09.2015р. становить 4194,99грн., що є штрафними санкціями (а.с.79, 109-111).

Згідно положень частин 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.

Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.

З рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року за № 15-рп\2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991, з наступними змінами, у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником за договором про надання споживчого кредиту, що виникають під час укладення, так і виконання такого договору.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 31.10.2013 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Відповідно до ч.4 ст.18 Закону, перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнане недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: такі положення також підлягають зміні; договір може бути визнаний недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частини 5-7 ст.18 Закону).

Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Як убачається зі змісту п. 4 параграфа 9 кредитного договору та довідок банку, відповідачу нарахований штраф за неподання ним документів, що підтверджують його фінансовий стан. При цьому зазначеним пунктом договору визначено, що штраф визначено в розмірі від0,1% до 3% від початкової суми кредиту, що суперечить вимогам ч.2 ст.549 ЦК України, згідно якої штраф має обчислюватися від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Аналізуючи долучений до матеріалів справи кредитний договір № 910.24700 від 31.10.2013 року, надавши оцінку наявним в справі доказам, приймаючи до уваги заперечення сторони відповідача, керуючись положенням законодавства України, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для визнання недійсним пункту 4 параграфа 9 під назвою «Відповідальність сторін» кредитного договору №910.247000 від 31.10.2013 року, яким встановлено неустойку у вигляді штрафу в розмірі від 0,1% до 3% від початкової суми кредиту за кожний випадок порушення щодо неподання або несвоєчасного подання позичальником документів, що підтверджують фінансовий стан позичальника за останні 6 (шість) місяців, та/або невиконання/несвоєчасного виконання поновлення дії договору (договорів) страхування заставного майна, - оскільки судом встановлено факт невідповідності даного положення кредитного договору вимогам діючого цивільного законодавства, даний пункт кредитного договору є таким, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, визначеним законом принципам врегулювання договірних відносин, та містить вимоги, що суперечить інтересам позивача, як споживача послуг банку. Ураховуючи визначення понять, що становлять загальні засади цивільного законодавства України, а саме понять справедливості, добросовісності та розумності, - що практично виражається у встановленні нормами закону рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства та кожної особи в умовах виникнення договірних відносин, - судом встановлено факт несправедливості умови пункту 4 параграфа 9 спірного кредитного договору щодо сплати позивачем як споживачем послуг штрафу в розмірі від 0,1% до 3% від початкової суми кредиту за несвоєчасне подання документів, що підтверджують фінансовий стан позивача за останні 6 (шість) місяців, оскільки дана умова договору передбачає відповідальність позичальника за прострочення вчинення відповідних дій та/або бездіяльності щодо їх вчинення без встановлення чіткого строку виконання такого обов'язку, що свідчить про відсутність адекватності покладеного договором обов'язку та про порушення принципів справедливості та розумності встановлення цивільно-правової відповідальності за порушення строку виконання обов'язку без чіткого визначення такого строку. Крім того, оспорюваний пункт договору суперечить положенням ч.2 ст.549 ЦК України щодо принципу обчислення штрафу - не від суми одержаних коштів, а від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому суд також враховує, що фактично позивачем виконано зобов'язання по поверненню кредитних коштів згідно з іншими умовами договору.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Таким чином з моменту виконання боржником зобов'язань й прийняття їх кредитором, припиняється існування прав і обов'язків сторін, що складають зміст конкретного зобов'язального правовідношення.

Оскільки застава має похідний характер від основного зобов'язання, що забезпечується нею, вона втрачає чинність з припиненням основного зобов'язання, незалежно від підстав такого припинення. Проте саме з припиненням основного зобов'язання шляхом його виконання закон (ч.3 ст. 593 Цивільного кодексу України) пов'язує виникнення у заставодержателя обов'язку повернути заставодавцеві предмет застави, який перебував у його володінні.

З огляду на вищевикладене, а також встановивши недійсність пункту 4 параграфа кредитного договору №910.247000 від 31.10.2013 року, та, відповідно, відсутність підстав проведення позивачем оплати за цим пунктом Договору, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача щодо визнання припиненим кредитного зобов'язання, що виникло на підставі кредитного договору №910.247000, укладеного 31.10.2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1, оскільки судом встановлено дострокове повне погашення позивачем кредитної заборгованості - 31.08.2015 року, що підтверджено довідкою про стан заборгованості від 31.08.2015 року та довідками-розрахунками за кредитним договором, виданими відповідачем ПАТ «Ідея Банк», що долучені до матеріалів справи. Та, встановивши факт припинення основного зобов'язання належним його виконанням, на підставі статті 599, частини першої статті 559, пункту першого частини першої статті 593 ЦК України суд визнає припиненим й додаткові (акцесорні) зобов'язання за договором застави транспортного засобу №910.247000 від 31.10.2013 року, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у Постанові від 04.02.2015 року по Справі № 6-243цс14.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованою вимогу позивача про визнання припиненим обтяження легкового автомобіля марки PEUGEOT, моделі 208, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2, що виникло на підставі договору застави, укладеного 31.10.2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1, а також вилучення з державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про реєстрацію вказаного обтяження, - оскільки припинення обтяження заставного майна є похідним від вимоги позивача про встановлений даним рішенням суду факт припинення права застави, що виникло на підставі договору застави, отже ці вимоги є передчасними до звернення позивача на підставі даного рішення до органів, вповноважених припиняти таке обтяження та вилучати його з державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів, визнання недійсним пункту кредитного договору, припинення зобов'язань підлягає частковому задоволенню.

Згідно до роз'яснень, наведених у п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог.

Таким чином, ураховуючи вищенаведені положення процесуального законодавства України та роз'яснення щодо останнього та приймаючи до уваги факт звільнення позивача від сплати судових витрат на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», суд присуджує до стягнення з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 1461,60грн., що є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог немайнового характеру.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 14, 203, 215, 217, 526, 546, 549, 572, 593, 626, 638, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 11, 18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 179, 197, 208-210, 212-215, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

 

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів, визнання недійсним пункту кредитного договору, припинення зобов'язань - задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 4 параграфа 9 під назвою «Відповідальність сторін» кредитного договору №910.247000, укладеного 31.10.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1.

Визнати припиненим кредитне зобов'язання, що виникло на підставі кредитного договору №910.247000, укладеного 31.10.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1.

Визнати припиненими право застави, що виникло на підставі договору застави транспортного засобу №910.247000, укладеного 31.10.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» в дохід держави судовий збір у розмірі 1461,60грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я: