Звернення стягнення на предмет застави: обов'язкова деталізація заборгованості як передумова задоволення позову

1. Вступ. Проблема «розмитої» заборгованості при зверненні стягнення на предмет застави

Звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) є одним із найбільш ефективних способів захисту прав кредитора. Однак на практиці часто виникає ситуація, коли позивач (заставодержатель) не може чітко визначити складові заборгованості, обмежуючись загальною сумою боргу без розшифровки (тіло кредиту, проценти, пеня, штрафи, комісії тощо). Чи є така «розмита» вимога підставою для відмови в позові?

Саме це питання стало предметом розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 521/16624/23 (провадження № 61-8003св25) від 12 січня 2026 року. Судова колегія дійшла чіткого висновку: відсутність деталізації (складових) розміру вимог, що підлягають сплаті з вартості предмета забезпечувального обтяження, унеможливлює задоволення позову про звернення стягнення на предмет застави.

Нижче пропонується детальний правовий аналіз цієї позиції, її обґрунтування та практичне значення.

2. Нормативно-правове регулювання: право на звернення стягнення та зміст судового рішення

2.1. Підстави для звернення стягнення на предмет застави

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону України «Про заставу», заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно з частиною першою статті 589 Цивільного кодексу України, в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша, друга статті 590 ЦК України).

Важливо: застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи (частина перша статті 27 Закону України «Про заставу»). Тобто перехід права власності на заставлене майно до третьої особи не припиняє заставу.

2.2. Обов'язкові елементи судового рішення про звернення стягнення

Ключовою нормою, яка визначає зміст рішення суду в таких спорах, є частина друга статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Ця норма є імперативною – суд зобов'язаний зазначити в рішенні:

1. загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження;

2. опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача;

3. заходи щодо забезпечення збереження предмета обтяження (якщо необхідні);

4. спосіб реалізації предмета обтяження (публічні торги або інша процедура);

5. пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів;

6. початкову ціну предмета обтяження для подальшої реалізації.

Пункт 1 цього переліку є критичним: без зазначення всіх складових розміру вимог судове рішення не може бути ухвалене у спосіб, передбачений законом.

3. Фабула справи та рішення судів першої та апеляційної інстанцій

У справі № 521/16624/23 позивач (заставодержатель) звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості в загальному розмірі 499 307,17 грн. Однак позивач не надав суду детального розрахунку цієї суми: не було зазначено, яка частина припадає на основний борг, яка – на проценти, яка – на пеню, штрафи, комісії тощо.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення, оголосив перерву для надання позивачем складових визначеного розміру заборгованості. Однак позивач цього не зробив – деталізованого розрахунку не надав.

За таких обставин апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, зазначивши, що розмір визначеної позивачем заборгованості не доведений, оскільки відсутня її деталізація. Верховний Суд погодився з такими висновками.

4. Ключовий висновок Верховного Суду: відсутність деталізації = неможливість задоволення позову

Верховний Суд чітко зазначив:

«Якщо суд позбавлений можливості виконати імперативну норму пункту 1 частини другої статті 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", а саме вказати у судовому рішенні визначені складові загального розміру вимог, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження, то вимога підлягає відхиленню.»

Іншими словами:

• Однієї лише загальної суми боргу недостатньо. Позивач зобов'язаний надати суду розрахунок, у якому кожна складова заборгованості (основний борг, проценти, неустойка тощо) є чітко визначеною та підтвердженою доказами.

• Суд не може «додумати» або «приблизно» визначити складові заборгованості. Якщо позивач не надав деталізації, суд не має права самостійно її встановлювати або задовольняти позов «у загальному розмірі».

• Позивач має можливість виправити недоліки. У справі апеляційний суд надав позивачу час (оголосив перерву) для надання деталізації, але позивач не скористався цим правом. Якби він надав розрахунок, результат міг би бути іншим.

5. Чому деталізація заборгованості є обов'язковою? Обґрунтування Верховного Суду

5.1. Вимога закону (імперативний припис)

Частина друга статті 25 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» прямо зобов'язує суд зазначати в рішенні "загальний розмір вимог та всі його складові". Це означає, що суд не може прийняти рішення, не вказавши окремо, з чого саме складається сума, що підлягає стягненню з вартості предмета обтяження.

5.2. Визначеність та виконуваність судового рішення

Судове рішення про звернення стягнення на предмет застави є виконавчим документом. Якщо в ньому не зазначено, які саме складові боргу (наприклад, тіло кредиту – 400 000 грн, проценти – 50 000 грн, пеня – 49 307,17 грн) підлягають погашенню, це створює труднощі при виконанні – незрозуміло, чи має право заставодержатель нараховувати додаткові проценти після ухвалення рішення, чи можна оскаржити окремі складові тощо.

5.3. Забезпечення прав боржника та інших обтяжувачів

Без деталізації заборгованості боржник (а також інші заставодержателі, чиї обтяження зареєстровані щодо того ж майна) не мають можливості зрозуміти, чи правильно визначена сума, чи не включені до неї незаконні нарахування, чи дотримана черговість задоволення вимог.

5.4. Відповідальність позивача за доведення розміру вимог

Відповідно до загальних засад цивільного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Позивач, який вимагає звернути стягнення на заставлене майно, повинен довести не лише факт невиконання зобов'язання, але й точний розмір заборгованості з розшифровкою за складовими.

6. Практичне значення постанови

Постанова Верховного Суду у справі № 521/16624/23 має важливе системне значення для судової практики:

6.1. Для позивачів (заставодержателів, кредиторів)

• Перед поданням позову необхідно підготувати детальний, обґрунтований розрахунок заборгованості, в якому кожна складова має бути чітко визначена та підтверджена доказами (договором, платіжними документами, виписками, актами звірки тощо).

• Недостатньо зазначити загальну суму боргу з посиланням на «згідно з розрахунком позивача» без надання самого розрахунку.

• Якщо суд надає час для надання деталізації (оголошує перерву, витребовує докази), цим часом слід скористатися – невиконання такої вимоги суду має наслідком відмову в позові.

• Рекомендована структура розрахунку:

  • сума основного боргу (тіло кредиту/позики);

  • сума процентів (із зазначенням періоду та ставки);

  • сума пені, штрафів, неустойки (із зазначенням підстави нарахування);

  • сума комісій та інших платежів (якщо передбачені договором);

  • загальна сума заборгованості;

  • окремо – сума, яку позивач просить стягнути за рахунок предмета застави (може бути меншою від загальної суми боргу).

6.2. Для судів

• Суди зобов'язані перевіряти наявність деталізації заборгованості як обов'язкову передумову для задоволення позову про звернення стягнення на предмет застави/іпотеки.

• Якщо позивач не надав складових розміру вимог, суд не може їх визначити самостійно або задовольнити позов «приблизно». Відсутність деталізації є підставою для відмови в позові.

• Суд може надати позивачу можливість усунути недоліки (оголосити перерву, витребувати докази), але якщо позивач не робить цього – відмовляє.

6.3. Для відповідачів (боржників, заставодавців)

• Відсутність деталізації заборгованості є вагомою підставою для заперечень проти позову. Відповідач має право вимагати від позивача надання розрахунку з кожної складової боргу.

• Якщо позивач не надає деталізації, відповідач може клопотати про відмову в позові з посиланням на статтю 25 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та правову позицію Верховного Суду.

• Відповідач має право оскаржити окремі складові боргу (наприклад, неправомірне нарахування пені, пропуск строків позовної давності тощо) – для цього потрібна саме деталізація.

7. Відмежування від подібних спорів та обмеження застосування

7.1. Чи поширюється цей висновок на іпотеку нерухомості?

Так. Хоча справа стосувалася застави (Закон «Про заставу» та Закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»), аналогічні вимоги щодо деталізації заборгованості містяться у статті 39 Закону України «Про іпотеку» (при зверненні стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду). Верховний Суд послідовно застосовує цей підхід і в іпотечних спорах.

7.2. Чи можна уникнути деталізації за згодою сторін?

Частково. Якщо між сторонами укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя (ст. 36 Закону «Про іпотеку»), звернення стягнення може відбуватися в позасудовому порядку, і тоді вимоги щодо деталізації в судовому рішенні не застосовуються. Однак якщо сторона звертається до суду, то суд зобов'язаний дотримуватися статті 25 (або статті 39 Закону «Про іпотеку»).

7.3. Що робити, якщо заборгованість продовжує нараховуватися після подання позову?

Це поширена проблема. Позивач може надати розрахунок станом на дату подання позову, а потім, до ухвалення рішення, подати заяву про збільшення позовних вимог з оновленим розрахунком (або просити суд визначити розмір заборгованості на день ухвалення рішення, надавши відповідний розрахунок). Однак суд має право визначити заборгованість на момент ухвалення рішення, якщо позивач підтвердить її розрахунком (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 373/630/16-ц).

8. Висновки та практичні рекомендації

Узагальнюючи правову позицію Верховного Суду у справі № 521/16624/23, можна сформулювати такі ключові висновки:

1. Деталізація заборгованості є обов'язковою передумовою для задоволення позову про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки). Позивач повинен надати суду розрахунок, у якому окремо зазначено кожну складову боргу: основний борг, проценти, пеню, штрафи, комісії тощо.

2. Відсутність деталізації = відмова в позові. Якщо позивач обмежився загальною сумою «без розшифровки», або якщо суд не може визначити складові з наданих доказів, суд зобов'язаний відмовити в задоволенні позову (повністю або в частині, яка не деталізована).

3. Суд не має права самостійно «домислювати» складові заборгованості – це було б порушенням принципу змагальності та виходом за межі позовних вимог.

4. Позивач має можливість виправити недоліки. Якщо суд оголосив перерву або витребував деталізацію, позивач повинен її надати. Невиконання цієї вимоги має наслідком відмову в позові.

5. Деталізація має бути не просто формальною, а підтвердженою доказами (договором, виписками, актами звірки, первинними документами). Голослівний розрахунок без підтвердження не є достатнім.

6. Для довгострокових зобов'язань, за якими продовжується нарахування процентів/пені, позивач має надати розрахунок станом на день ухвалення рішення (або хоча б станом на день подання позову з можливістю подальшого уточнення).

9. Зразок структури деталізованого розрахунку для суду

Для зручності позивачів наводиться рекомендована структура розрахунку заборгованості:

Додатково: розрахунок пені та процентів у вигляді таблиці з датами та періодами.

Цей розрахунок необхідно подати як письмовий доказ разом із позовом або на вимогу суду (в тому числі в апеляційній інстанції).

10. Застереження щодо строків позовної давності

Слід пам'ятати, що до різних складових заборгованості можуть застосовуватися різні строки позовної давності:

• основний борг (кредит) – загальна позовна давність 3 роки;

• проценти – 3 роки (але якщо кредит безстроковий – з моменту пред'явлення вимоги);

• пеня та штрафи – 1 рік (стаття 258 ЦК України для стягнення неустойки).

Тому при деталізації заборгованості важливо окремо виділяти пеню та штрафи, щоб суд міг перевірити, чи не пропущений скорочений строк позовної давності.

Постанова Верховного Суду від 12.01.2026 у справі № 521/16624/23 є важливим нагадуванням для всіх учасників цивільного процесу: судовий захист прав заставодержателя можливий лише за умови повної прозорості та деталізації фінансових вимог. Нехтування цією вимогою, навіть за наявності безспірної заборгованості, призводить до відмови в позові. Тому при підготовці справ про звернення стягнення на заставлене майно детальному, документально підтвердженому розрахунку заборгованості має приділятися першочергова увага.