Апеляційний суд визнав за банком право на повернення фактично отриманих коштів: аналіз рішення Херсонського апеляційного суду

Нещодавно Херсонський апеляційний суд ухвалив рішення у справі № 766/6115/20, частково задовольнивши апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк». Суд скасував рішення суду першої інстанції та зобов’язав відповідача повернути банку заборгованість за тілом кредиту в розмірі 25 520,03 грн, а також сплатити судові витрати. Водночас позовні вимоги щодо стягнення відсотків за прострочений кредит у розмірі 13 819,20 грн, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, залишилися незадоволеними через відсутність доказів їх законності. Ця справа висвітлює важливі аспекти правового регулювання кредитних відносин, зокрема щодо меж застосування регулятивних і охоронних норм Цивільного кодексу України (ЦК України). Розглянемо деталі рішення та його правові наслідки.

Фабула справи

Суперечка виникла між АТ КБ «ПриватБанк» (позивачем) та фізичною особою (відповідачем) щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. Банк вимагав повернення суми кредиту (тіла кредиту) у розмірі 25 520,03 грн, а також нарахованих відсотків за прострочення виконання зобов’язань у розмірі 13 819,20 грн на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в повному обсязі, аргументуючи це тим, що:

  1. Нарахування відсотків за користування кредитом (2,9%, 3,6%, 3,5%) та пені не було погоджено сторонами в договорі.
  2. Відповідач уже повернув банку використані кредитні кошти та відсотки, передбачені договором.
  3. Нарахування відсотків за ч. 2 ст. 625 ЦК України на прострочений кредит, включаючи штрафи та пені, є неправомірним, оскільки одночасне застосування регулятивних (ст. 1048 ЦК України) та охоронних (ч. 2 ст. 625 ЦК України) норм є неприпустимим.

ПриватБанк оскаржив це рішення в апеляційному порядку, наполягаючи на праві стягнути як тіло кредиту, так і відсотки за прострочення.

Mayorov V1 1

Позиція апеляційного суду

Херсонський апеляційний суд частково погодився з висновками суду першої інстанції, але визнав помилковим відмову в стягненні заборгованості за тілом кредиту. Колегія суддів дійшла таких висновків:

  1. Щодо стягнення відсотків за прострочення (ч. 2 ст. 625 ЦК України)
    Суд встановив, що банк не надав належних доказів узгодження з позичальником відсоткової ставки на прострочений кредит. З виписки, наданої банком, видно, що відсотки почали нараховуватися з 1 листопада 2019 року, причому їх розмір безпідставно збільшувався, а на ці відсотки та штрафи додатково нараховувалися відсотки за ч. 2 ст. 625 ЦК України. Апеляційний суд підкреслив, що одночасне застосування ст. 1048 ЦК України (регулятивна норма про відсотки за користування кредитом) та ч. 2 ст. 625 ЦК України (охоронна норма про відповідальність за порушення зобов’язання) є неприпустимим, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною. Відповідно, вимоги банку щодо стягнення 13 819,20 грн відсотків за прострочення були відхилені через відсутність договірних підстав.

  2. Щодо стягнення тіла кредиту
    Апеляційний суд встановив, що відповідач фактично користувався кредитними коштами, здійснюючи перекази, поповнення мобільного телефону, зняття готівки тощо, що підтверджується випискою про рух коштів. Відповідач не спростовував факт видачі кредитних карток, встановлення ліміту та використання коштів. Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання зобов’язання настав, а боржник добровільно не повернув кошти, кредитор має право вимагати їх стягнення через суд. Суд першої інстанції помилково не врахував ці обставини, відмовивши в стягненні заборгованості за тілом кредиту. Апеляційний суд визнав за банком право на повернення фактично отриманих позичальником коштів у розмірі 25 520,03 грн.

  3. Щодо судових витрат
    Суд також зобов’язав відповідача відшкодувати судові витрати банку, що відповідає ст. 141 ЦПК України, яка передбачає покладення витрат на сторону, через яку вони виникли.

Правовий аналіз

1. Законність нарахування відсотків

Ключовим питанням у справі було застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка встановлює відповідальність за порушення грошового зобов’язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат, якщо інше не передбачено договором. Апеляційний суд наголосив, що для нарахування таких відсотків необхідно довести договірну основу їх застосування або факт порушення зобов’язання. У цій справі банк не надав доказів узгодження відсоткової ставки на прострочений кредит, а нарахування додаткових відсотків на штрафи та пені визнано неправомірним. Це рішення узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема постановою від 17 жовтня 2018 року у справі № 686/21962/16-ц, де зазначено, що відсотки за ч. 2 ст. 625 ЦК України не можуть нараховуватися на санкції (штрафи, пені), оскільки це призводить до подвійної відповідальності.

2. Право банку на повернення фактично отриманих коштів

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути отримані кредитні кошти в порядку та строки, визначені договором. Апеляційний суд обґрунтовано визнав, що відповідач не виконав цього обов’язку, оскільки фактично отримані кошти не були повернуті добровільно. Це рішення відповідає принципу добросовісності у цивільних правовідносинах (ст. 3 ЦК України) та підтверджує право кредитора на захист своїх інтересів через суд (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

3. Помилка суду першої інстанції

Суд першої інстанції помилково прирівняв відсутність підстав для стягнення відсотків до відсутності підстав для стягнення тіла кредиту. Апеляційний суд виправив цю помилку, чітко розмежувавши регулятивні (повернення кредиту) та охоронні (відсотки за прострочення) зобов’язання. Такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема постановою від 4 липня 2018 року у справі № 761/35524/16-ц, де підкреслено необхідність окремого розгляду вимог щодо основної суми боргу та санкцій.

Висновок

Рішення Херсонського апеляційного суду у справі № 766/6115/20 є прикладом збалансованого підходу до розгляду кредитних спорів. Суд визнав право ПриватБанку на повернення фактично отриманих позичальником коштів (25 520,03 грн), водночас відмовивши у стягненні відсотків за прострочення (13 819,20 грн) через відсутність договірних підстав і порушення принципу заборони подвійної відповідальності. Це рішення підкреслює важливість чіткого документального підтвердження умов договору та розмежування регулятивних і охоронних норм ЦК України.

Для банків ця справа є нагадуванням про необхідність належного оформлення умов нарахування відсотків і штрафів у кредитних договорах. Для позичальників вона підтверджує, що використання кредитних коштів без їх повернення не звільняє від обов’язку відшкодувати основну суму боргу.