Колекторська атака захлинулася: суд відмовив у стягненні боргу «ФІНАНСОВОЇ КОМПАНІЇ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ»

У сфері кредитних відносин спори між фінансовими установами та позичальниками, на жаль, не є рідкістю. Особливо актуальним це питання стає у випадку залучення до процесу стягнення заборгованості колекторських компаній. Проте, судова практика демонструє, що навіть наполегливість колекторів не завжди призводить до бажаного для них результату. Свідченням цього є нещодавнє рішення суду у справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ______про стягнення заборгованості за кредитним договором, де суд ухвалив рішення на користь позичальника.

Згідно з резолютивною частиною судового рішення, у задоволенні позову ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором було повністю відмовлено.

ПЕРЕЛІК СУДОВИХ СПРАВ, ЯКІ МИ ВИГРАЛИ - ПЕРЕХОДЬТЕ!

Чому суд став на бік позичальника? Можливі правові підстави відмови:

Рішення суду про відмову у задоволенні позову колекторської компанії може бути зумовлене різними юридичними підставами. Аналізуючи загальну практику розгляду подібних справ, можна виділити найбільш вірогідні причини:

• Недоведеність належними та допустимими доказами існування або розміру заборгованості:Колекторська компанія, як позивач, зобов'язана надати суду оригінал або належним чином засвідчену копію кредитного договору, виписку з рахунку про рух коштів, розрахунок заборгованості, який відповідає умовам договору та вимогам законодавства. У разі відсутності або неналежного оформлення цих документів, суд може поставити під сумнів обґрунтованість позовних вимог.
• Пропуск строку позовної давності: Цивільне законодавство України встановлює певні строки для звернення до суду за захистом свого права (строки позовної давності). Якщо колекторська компанія звернулася до суду після спливу встановленого строку без поважних причин для його пропуску, суд має право відмовити у задоволенні позову на підставі статті 267 Цивільного кодексу України за заявою відповідача.
• Недійсність кредитного договору або окремих його положень: Суд може визнати кредитний договір недійсним повністю або частково, якщо при його укладенні були порушені вимоги законодавства, зокрема щодо істотних умов кредитування, порядку нарахування процентів, штрафних санкцій, прав споживачів фінансових послуг тощо.
• Порушення порядку передачі права вимоги: У випадку, якщо право вимоги за кредитним договором було передано колекторській компанії від первісного кредитора (наприклад, банку), суд може перевіряти законність такої передачі. Недотримання встановленої процедури цесії може бути підставою для відмови у задоволенні позову нового кредитора.
• Зловживання правом з боку колекторської компанії: Суд може розцінити дії колекторської компанії як зловживання правом, якщо її вимоги є явно несправедливими, непропорційними або спрямованими на завдання шкоди позичальнику.

Право на апеляційне оскарження:

Судовим рішенням передбачено право ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» на його оскарження. Відповідно до частини 1 статті 355 та частини 1 статті 354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Висновки для боржників:

Рішення суду у справі позичальника є важливим прецедентом, який підкреслює необхідність активної правової позиції боржників у спорах з колекторськими компаніями. Не варто ігнорувати судові повістки та вважати свою справу безнадійною. Ретельний аналіз наданих колекторами документів, посилання на законодавство та своєчасне звернення за кваліфікованою юридичною допомогою можуть стати запорукою успішного захисту своїх прав та майна у суді. Відмова у задоволенні позову колекторської компанії – це реальний результат, досяжний за умови грамотної правової стратегії.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді Коваленко І.В.,
за участі секретаря судових засідань – Грищенко С.В., 

розглянувши у приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ______про стягнення заборгованості за кредитним договором, 

в с т а н о в и в: 

03.06.2024 до Дніпровського районного суду міста Києва Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», в інтересах та від імені якого діє Кожухівський Я.І., з позовом до ______про стягнення заборгованості за договором позики No 5902501 від 26.07.2023 у розмірі 30 478,00 грн; за кредитним договором No 13624-08/2023 від 11.08.2023 у розмірі 22 375,00 грн; за кредитним договором No 13685-08/2023 від 11.08.2023 у розмірі 26 850,00 грн, а також судових витрат. Ціна позову: 79 703,00 грн. 

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що 26 липня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» (далі -ТОВ «МАНІФОЮ») та ______ було укладено договір позики No 5902501. Договір позики відповідачем підписано електронним підписом, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. 13 грудня 2023 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу No 13-12/2023, відповідно до умов якого ТОВ «МАНІФОЮ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «МАНІФОЮ» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу No 13-12/2023 від 13 грудня 2023 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача у сумі 30 478 грн, з яких: 10 000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 20 478 грн - заборгованість за відсотками. Також у позові зазначається, що 11.08.2023 між ТОВ «Аванс Кредит» та ______ було укладено кредитний договір No 13624-08/2023 та 11.08.2023 кредитний договір No13685-08/2023. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника. У позові звертається увага на те, що 27.12.2023 між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Аванс Кредит» укладено Договір факторингу No 27122023, у відповідності до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Аванс Кредит» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників. 

Зауважується, що відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу No 27122023 від 27.12.2023, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором No 13624-08/2023 в розмірі 22 375 грн, з яких: 

5 000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу, 17 375 грн – сума заборгованості за відсотками; за кредитним договором No 13685-08/2023 в розмірі 26 850 грн, з яких: 6 000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу, 20 850 грн – сума заборгованості за відсотками. 

Як наголошується у позові, відповідач не виконав свого зобов`язання, та після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попередніх кредиторів. 

Також у позові зазначається, що з моменту отримання права вимоги до відповідача (27.12.2023) позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. 

Таким чином, позивач наполягає, що відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем за договорами в загальному розмірі 79 703,00 грн, а саме: 

- за договором позики No5902501 від 26.07.2023 у розмірі 30 478,00 грн; 

- за кредитним договором No13624-08/2023 в розмірі 22 375 грн; 

- за кредитним договором No13685-08/2023 в розмірі 26 850 грн. 

У зв`язку з такими обставинами, позивач просить захистити його порушені права та майнові інтереси, ухваливши рішення про задоволення позову. 

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення сторін. 

Копії ухвали про відкриття провадження та позовної заяви з додатками направлено відповідачу за адресою його реєстрації відповідно до інформації задекларованого/ зареєстрованого місця проживання особи No 113894726 від 11 червня 2024 року (а.с.60). 

Відповідно до ч. 7, 8 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. 

За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох 

і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. 

Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом (ч. 6 ст. 128 ЦПК України). 

Суд направляв на зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження з копіями позовної заяви та доданих до неї документів. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд. 

Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а лист повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». 

Разом з тим, як зазначено у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі No 905/2382/17 відсутність відзиву на позов не є визнанням позовних вимог та не означає доведеність позовних вимог. 

На підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. 

Відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами. 

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне. 

26 липня 2023 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ______ укладено договір позики No 5902501, відповідно до якого ТОВ «МАНІФОЮ» надало ______у В.В. позику в розмірі 10 000,00 грн. Кредитний договір підписано позичальником електронним підписом z85525 (а.с.7-11). 

Тип позики - довгострокова, строк позики - до 06 жовтня 2023 року (72 днів), акційна базова фіксована ставка – 2.49000% на день; основна процента ставка на день - 3.00000%. 

Згідно пункту 9.1 договору, цей договір позики укладається в інформаційно- телекомунікаційній системи позикодавця у порядку, передбаченому Закону України «Про електронну комерцію» з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (а.с.10 зворот.). 

Паспорт позики містить: тип кредиту - довгострокова позика, сума позики 10 000,00 грн., строк кредитування - 72 дні, акційна процентна ставка 2.49000% на день (річна – 140356.00%); основна процента ставка на 3.00000% на день (річна - 80246.00%), загальні витрати за позикою 6978,00 грн, орієнтовна загальна вартість позики для споживача за весь строк користування кредитом (в т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) -16978,00 грн, реальна річна процентна ставка - 130914 %, проставлено електронний підпис споживача ______а В.В., h26946 (а.с.14-16). 

13 грудня 2023 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «МАНІФОЮ» укладено договір факторингу No 13-12/2023, відповідно до якого ТОВ «МАНІФОЮ» (Клієнт) відступило ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (Фактор) право грошової вимоги до боржників (а.с.17-18). 

Відповідно до умов договору факторингу, фактор зобов`язується передати грошові у розпорядження клієнту (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити фактору права грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту) плату за користування кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку No 1 та є невід`ємною частиною договору (п.1.1). 

За п.1.2. договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається у момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників. В день, коли здійснюється перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників, Клієнт зобов`язується передати Фактору інформацію згідно Реєстру боржників в електронному вигляді. 

Згідно з пункту 1.3. договору факторингу, клієнт зобов`язується протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за кредитним договором фактору, повідомити боржників про відступлення права вимоги та передачу їх персональних даних фактору, надати інформацію передбачену чинним законодавством про фактора, у спосіб 

передбачений договором про споживчий кредит та вимогами чинного законодавства. Фактор має право звертатися з запитом до клієнта для отримання підтвердження виконання клієнтом свого обов`язку та повідомлення боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних фактору. 

У договорі факторингу вказується, ціна продажу - сума грошових коштів, що сплачується Фактором Клієнту після підписання Акту прийому-передачі Реєстру Боржників на умовах даного договору, розмір якої встановлюється згідно п.3.3.цього договору. 

Відповідно до копії Акта прийому-передачі Реєстру Боржників за договором факторингу No 13-12/2023 від 13 грудня 2023 року фактор ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняв реєстр боржників, в кількості 1166, після чого, з урахуванням пункту 1.2. договору факторингу від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей. Загальна сума заборгованості _______грн. (суму не вказано) (а.с.19). 

Згідно копії Витягу з Реєстру боржників до договору факторингу No 13-12/2023 від 13 грудня 2023 року, що боржник ______, ІПН боржника 2973814355, номер договору позики No5902501, має заборгованість за основною сумою боргу 10 000 грн, з яких сума основного боргу – 20 478,00 грн, сума заборгованості за відсотками становить 0,00 грн.(а.с.20). 

11.08.2023 між ТОВ «Аванс Кредит» (товариство) та ______ (клієнт) було укладено договір про надання споживчого кредиту No 13624-08/2023 (а.с.26-28), відповідно до умов якого товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 5 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності (кредит), а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. 

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору No 13624-08/2023 тип кредиту - кредит, мета отримання кредиту - на власні потреби клієнта, кредит надається строком на 360 днів, тобто до 04.08.2024, дата надання кредиту 11.08.2023 (а.с.26). 

У пункті 1.4.1 кредитного договору No 13624-08/2023 процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредиту. (а.с.26). 

Даний договір підписаний електронним ідентифікатором відповідача Вінокура В.В. W3761, та містить номер його рахунку: 5168-74хх-хххх-1400 (зворотній бік а.с.28). 

11.08.2023 між ТОВ «Аванс Кредит» (товариство) та ______ (клієнт) було укладено договір про надання споживчого кредиту No 13685-08/2023 (а.с.33-35), відповідно до умов якого товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 6 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності (кредит), а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. 

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору No 13685-08/2023 тип кредиту - кредит, мета отримання кредиту - на власні потреби клієнта, кредит надається строком на 360 днів, тобто до 04.08.2024, дата надання кредиту 11.08.2023 (а.с.33). 

У пункті 1.4.1 кредитного договору No 13685-08/2023 процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредиту. (а.с.33). 

Даний договір підписаний електронним ідентифікатором відповідача Вінокура В.В. W2967, та містить номер його рахунку: 5168-74хх-хххх-1400 (зворотній бік а.с.35). 

27.12.2023 між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (фактор) та ТОВ «Аванс Кредит» (клієнт) укладено Договір факторингу No 27122023 (а.с.40-42), у відповідності до умов якого клієнт передав фактору, а фактор прийняв і зобов`язується оплатити клієнту права вимоги за грошовими зобов`язаннями у загальному розмірі: що 

undefined 5/15 

19.02.2025, 15:11 755/9456/24 

виникли у клієнта за кредитними договорами, укладеними між боржниками та клієнтом. 

На а.с. 44 міститься витяг з реєстру боржників від 27.12.2023 до договору факторингу No 27122023 від 27.12.2023, зі змісту якого вбачається, що право вимоги до ______а В.В. за кредитним договором No 13624-08/2023 від 11.08.2023, на загальну суму заборгованості 22 375,00 грн та за кредитним договором No 13685-08/2023 від 11.08.2023, на загальну суму заборгованості 26 850,00 грн перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ». 

За змістом підготовленого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором No 13624-08/2023 від 11.08.2023 (а.с.31) заборгованість ______а В.В. за період з 27.12.2023 по 30.04.2024, станом на 30.04.2024 становить 22 375 грн, з яких 5 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 17 375 грн - заборгованість за відсотками. 

За змістом підготовленого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором No 13685-08/2023 від 11.08.2023 (а.с.39) заборгованість ______а В.В. за період з 27.12.2023 по 30.04.2024, станом на 30.04.2024 становить 26 850 грн, з яких 6 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 20 850 грн - заборгованість за відсотками. 

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. 

За правилом ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. 

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. 

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). 

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. 

За змістом ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). 

Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (див. постанову Верховного Суду від 11.01.2024 у справі No 916/1247/23). 

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). 

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі No 732/670/19, від 23.03.2020 у справі No 404/502/18, від 07.10.2020 No 127/33824/19; від 16.12.2020 у справі No 561/77/19 та від 22.11.2021 у справі No 234/7719/20. 

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон). 

У ст. 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. 

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. 

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. 

Як вбачається з матеріалів справи, договір позики між ТОВ «Маніфою» та Вінокуром Віталієм В’ячеславовичем та кредитні договори, укладені між ТОВ «Аванс Кредит» та Вінокуром Віталієм В’ячеславовичем, було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису позичальника шляхом введення одноразового ідентифікатора. 

Отже, між сторонами було укладено кредитні договори, які оформлені сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису. 

При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі No 2-383/2010 (провадження No 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. 

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договори у встановленому законом порядку оспорювалися чи визнавалися недійсними. 

З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі No 607/11746/17 (провадження No 61-18730св20). 

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі No 355/385/17 (провадження No 61- 30435сво18) тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). 

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або 

заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 

Частинами 3, 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. 

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 

Позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Суд не може вчиняти активних дій, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності та неупередженості суду, відображеній, зокрема, у п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.09.2023 у справі No 465/4873/20, провадження No 61-6627св23). 

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі No 725/3821/23, провадження No 61- 15366св23). 

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, як мають значення для вирішення справи. 

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України). 

За змістом ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. 

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. 

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). 

Суд звертає увагу на те, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. 

Суд бере до уваги правові висновки, наведені, зокрема, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі No 204/2972/20 (провадження No 61-168 св 21) за змістом яких: «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі». 

Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі No 200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі No 760/7792/14-ц дійшов наступних висновків: «Доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». 

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.10. 2022 у справі No 333/5483/20 (провадження No 61-19321св21): 

«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. 

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року No 254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. 

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року No 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій). 

Таким чином, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами». 

Відповідна правова позиція Верховного Суду є сталою. 

Так, наприклад, у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі No 910/3105/21, також зазначено, що: 

«194. Розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу. 

195. Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. 

196. Виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору». 

Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі No 426/4264/19, провадження No 61- 7310св24). 

Однак матеріали справи, що є предметом розгляду, не містять виписки за рахунком відповідача 5168-74хх-хххх-1400, на який за умовами кредитних договорів позикодавці зобов`язались передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договорів строк. 

Отже, з урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав виписки з особового рахунку відповідача, а розрахунок заборгованості, складений позивачем, доказом не є, оскільки не підтверджує здійснення фінансових операцій, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідача за кредитними договорами. 

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі No 194/329/15-ц (провадження No 61-3753св22) вказано, що: 

«Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. 

Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

З доказів, наданих позивачем, у суду немає можливості встановити наявність чи відсутність заборгованості у відповідача, а також встановити розмір заборгованості відповідача перед позивачем. 

При цьому, суд наголошує, що обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, є складовою змісту позову (фактично його обґрунтуванням, ілюстрацією арифметичних дій за результатами яких склалась сума, заявлена позивачем до стягнення), та не є доказом у справі (див. п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України). 

Не є доказом на підтвердження сум борг також і витяг з реєстру боржників від 13.12.2023 до договору факторингу No 13-12/2023 від 13.12.2023 та витяг з реєстру боржників від 27.12.2023 до договору факторингу No 27122023 від 27.12.2023, оскільки не підтверджують здійснення фінансових операцій та не є первинними документами, що підтверджують розмір заборгованості. 

Крім того, у відповідності до вимог ст. 512, 514, 517 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. 

Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору. Відповідних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.10.2018 у справі No 914/2567/17, від 19.11.2019 у справі No 924/1014/18, від 28.01.2020 у справі No 924/1208/18, від 19.02.2020 у справі No 639/4836/17, від 08.06.2020 у справі No 723/779/20. 

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі No 129/1033/13- ц (провадження No 14-400цс19). 

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої палати Верховного Суду від 11.10.2023 No 756/8056/19, провадження No 14-94цс21). 

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі No 904/5726/19 (провадження No 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. 

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі No 757/37126/18 (провадження No 61-406св21) загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують). 

З урахуванням того, що наданий позивачем розрахунок суми боргу за кредитним договором не є зведеним документом, який не було погоджено з відповідачем і не підтверджено первинними обліковими бухгалтерськими документами, суд приходить висновку про те, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у розрахунку. 

Відтак, суд приходить висновку, що належних, допустимих та достатніх доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, щодо отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру, матеріали справи не містять, а відтак позов є недоведеним та необґрунтованим. 

При цьому, суд вважає, що з огляду на приписи ЦПК України, концепцію негативного доказу та специфіку спорів про стягнення кредитних коштів, надання виписки з особового рахунку боржника у відповідній категорії спорів є обов`язком саме позивача у справі. 

Натомість у справі, що є предметом розгляду позивачем належних та допустимих доказів, на яких ґрунтується наданий ним розрахунок заборгованості відповідача суду не надано, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості здійснити перевірку правильності здійснених нарахувань. 

Пунктом 4 частини 2 ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. 

Частиною 1 ст. 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. 

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). 

Частинами 2, 4 статті 83 ЦПК України унормовано, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. 

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. 

Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.11.2023 No 686/15112/22, провадження No 61-5229св23). 

Згідно з ч. 1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. 

Як зазначено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.11.2023 у справі No 757/19682/18-ц (провадження No 61-11480св23), від 16.11.2023 у справі No 344/1404/22 (провадження No 61-5922св23), від 08.11.2023 у справі No 442/7748/20 (провадження No 61-4119св22), від 13.01.2021 у справі No 264/949/19 (провадження No 61-16692св19): вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. 

Суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи (див. постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.06.2023 у справі No 205/7739/21 /провадження No 61-3175св23/, від 16.11.2023 у справі No 757/19682 /провадження No 18-ц (61-11480св23/). 

Суд наголошує, що справа перебуває у провадженні суду з червня 2024 року, а отже у позивача (який є професійним учасником ринка фінансових послуг), у випадку добросовісного користування своїми процесуальними правами, було достатньо часу для того, щоб подати всі докази у справі, проте він, користуючись своїми правами на власний розсуд, необхідних доказів, в т.ч. тих, що мають виключне значення для розгляду даної справи протягом всього цього часу до суду не подав та про те, що такі докази з об`єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, - суд не повідомляв, з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи. 

Процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді справи роз`яснювати необхідність вчинення певних процесуальних дій учасникам, оскільки це може призвести до порушення встановленого у ст. 6 ЦПК України принципу рівності перед законом і судом (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі No 443/1012/18 /провадження No 61-6304св22/). 

За таких обставин, на підставі долучених до позову доказів, суд позбавлений можливості перевірити правильність здійснених позивачем розрахунків заборгованості, у зв`язку з чим, не вбачає правових підстав для задоволення позову. 

Отже, з огляду на те, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження порушення боржником своїх зобов`язань та їх розміру, вимоги про стягнення заборгованості з відповідача задоволенню не підлягають. 

При цьому, суд враховує, що як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі No 756/3115/17 (провадження No 61- 18653св20) реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. 

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, No 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20.02.2014). 

Приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 

Враховуючи результат вирішення спору (відмову у позові), відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються. 

Враховуючи наведене, керуючись 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд 

у х в а л и в: 

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ______про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити. 

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України). 

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України). 

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України). 

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України). 

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України). 

Суддя :