Договір позики як фраудаторний правочин: коли «дружня позика» перетворюється на пастку для кредиторів? Позиція КЦС ВС

Уявіть ситуацію: боржник уже програв суд, рішення набрало законної сили, виконавча служба стягує борг, а він раптом «бере в позику» кругленьку суму у свого сина, колишньої дружини чи «товариша по бізнесу». На папері — класичний договір позики. На ділі — майно боржника «виводиться» з-під ударів кредитора. Чи можна визнати таку позику недійсною як фраудаторний правочин?

Відповідь дала Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 18 березня 2026 року у справі № 464/850/24. Це рішення — справжній «чекліст» для суддів, адвокатів і кредиторів. Воно розвиває висновки Великої Палати ВС від 4 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 і чітко пояснює: договір позики теж може бути фраудаторним, але не автоматично.

Що таке фраудаторний правочин у розумінні ВС?

Верховний Суд нагадує: фраудаторний правочин — це будь-який правочин (договірний чи недоговірний), вчинений на шкоду кредитору з метою уникнути сплати боргу, збитків чи виконання судового рішення. Суть не в порушенні конкретної норми, а в зловживанні правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) та порушенні загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК).

Навіть якщо формально все «чисто» — договір укладено, кошти перераховані — суд може визнати його недійсним, якщо мета була створити «свого» забезпеченого кредитора і залишити реального кредитора ні з чим.

Специфіка договору позики: чому саме він «під прицілом»?

Позика — це договір, який опосередковує передання майна у власність. Якщо позичальник — вже «судовий» боржник, а позикодавець — «свій» (родич, афілійована особа, колишній партнер), то такий договір автоматично потрапляє в зону ризику.

Ключова теза постанови № 464/850/24 (п. 40–41): «Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом».

Коли суд точно кваліфікує позику як фраудаторну? Чекліст ВС

Верховний Суд прямо вказує: одного лише факту зловживання правом недостатньо. Потрібно довести конкретні обставини, які свідчать про шкоду кредитору. Ось найважливіші з них (п. 42 постанови):

• Момент укладення договору Укладено після пред’явлення позову, після стягнення боргу судовим рішенням чи відкриття виконавчого провадження? Це червоний прапорець № 1.
• Хто позикодавець («свій кредитор»)?
  • Родичі (син, донька, мати, батько, дружина/колишня дружина, чоловік/колишній чоловік, пасинок тощо)
  • Афілійовані особи (пов’язані юридичні особи)
  • Інші «тісні» зв’язки: колишні бізнес-партнери, колеги, «товариські» відносини, навіть трудові. Суд оцінює різноманітність пов’язаності — від родинних до квазіродинних.
• Мета правочину Чи створюється штучна перевага одного кредитора перед іншим? Чи «виводиться» майно боржника з-під стягнення? Чи імітується нова заборгованість, щоб «забити» черговість задоволення вимог?

Якщо хоча б два-три пункти з цього списку збігаються — суд має всі підстави визнати договір фраудаторним.

Практичні наслідки для учасників ринку

Для кредиторів (стягувачів): Тепер не треба доводити «фіктивність» у класичному сенсі. Достатньо показати сукупність обставин: момент + пов’язаність + шкода. Це значно полегшує оспорення «дружніх» позик.

Для боржників і «дружніх» позикодавців: Ризик зріс у рази. Навіть якщо гроші реально були передані, суд може визнати договір недійсним, якщо він явно спрямований на уникнення виконання рішення. «Свій» кредитор ризикує втратити статус забезпеченого.

Для судів: Постанова зобов’язує мотивовано досліджувати саме обставини фраудаторності, а не обмежуватися загальними фразами про «зловживання».

Висновок: правосуддя проти схем

Верховний Суд у справі № 464/850/24 чітко дав зрозуміти: договір позики — не священна корова. Якщо його використовують як інструмент для штучного створення «свого» кредитора після того, як борг уже стягнуто, — він може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад ЦК.

Це рішення — потужний сигнал усім, хто любить «творчо» працювати з активами. Кредитори отримали ефективний інструмент захисту, а недобросовісні боржники — чергове нагадування: цивільне право захищає не тільки формальну волю сторін, а й справедливість.

Хочете оспорити «дружню» позику чи, навпаки, захистити свій договір? Тепер у вас є свіжа, детальна та дуже практична правова позиція КЦС ВС. Час читати постанову № 464/850/24 і готувати стратегію. Судова практика не стоїть на місці — і це добре для чесного цивільного обороту.