Зняття арешту із зарплатного рахунку: як захистити свої гроші законно і швидко (виграли суд)

Арешт банківського рахунку, на який надходить заробітна плата, — одна з найпоширеніших і водночас найгрубіших помилок у виконавчому провадженні. На практиці приватні виконавці нерідко ігнорують пряму заборону закону та блокують рахунки, з яких людина фактично живе. Проте така бездіяльність і такі дії підлягають успішному оскарженню.

Показовим є випадок, коли скаргу  на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Варави Романа Сергійовича було задоволено.
У межах виконавчого провадження, де боржником є фізична особа, а стягувачем — ТОВ «Цикл Фінанс», приватний виконавець наклав арешт на рахунок фізичної особи, не перевіривши його цільове призначення.

Судова позиція: чітко і без компромісів

Суд визнав дії приватного виконавця щодо арешту банківського рахунку Пасак Юлії Вікторівни, на який вона отримує заробітну плату, неправомірними.
Більше того, суд зобов’язав приватного виконавця зняти арешт, накладений на рахунок № ______ в АТ КБ «ПриватБанк».

Це рішення ґрунтується на базових нормах законодавства:

• заробітна плата має спеціальний правовий режим захисту;
• арешт зарплатного рахунку без встановлення джерела надходжень є протиправним;
• виконавець зобов’язаний діяти не формально, а в межах закону і здорового глузду.

Чому такі справи виграються

Причина проста:
- приватні виконавці часто працюють «автоматично»;
- не аналізують банківські виписки;
- не реагують на заяви боржника;
- порушують баланс між інтересами стягувача та правами людини.

Грамотно складена скарга на бездіяльність або незаконні дії виконавця майже завжди має високі шанси на задоволення, особливо коли йдеться про зарплатний рахунок.

Ми знімаємо арешти — не обіцяємо, а робимо

Наша юридична практика спеціалізується саме на:

• знятті арештів із зарплатних та соціальних рахунків;
• оскарженні дій і бездіяльності приватних виконавців;
• захисті клієнтів у справах проти фінансових компаній, зокрема МФО та факторингових структур.

Ми працюємо через закон, а не через «домовленості».
Результат — реальні судові рішення і розблоковані рахунки.

ЗРАЗОК РІШЕННЯ СУДУ

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА 

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 року
Оболонський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді
за участю
секретаря судового засідання
скаржника 

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою Пасак Юлії Вікторівни, суб’єкт оскарження: Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Варава Роман Сергійович, боржник: ______, стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», на бездіяльність приватного виконавця, 

ВСТАНОВИВ: 

______ звернулася до Оболонського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця, в якій просила: 

– визнати протиправною бездіяльність Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Варави Романа Сергійовича; 

– зобов’язати Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Вараву Романа Сергійовича скасувати арешт та розблокувати банківський рахунок No ______ в АТ КБ «ПриватБанк». 

Скарга обґрунтована тим, що ______ отримує соціальні виплати на банківський рахунок, відкритий у АТ КБ «ПриватБанк» IBAN No ______, який має спеціальне призначення. 

______ стало відомо, що в межах виконавчого провадження No 78980373 зазначений рахунок було заблоковано (накладений арешт) на підставі постанови державного виконавця. 

У судовому засіданні скаржник ______ підтримала скаргу з наведених у ній мотивів. 

Інші учасники у судове засідання не прибули, про час та місце розгляду скарги повідомлені належним чином. 

Суд, дослідивши письмові докази, повно і всебічно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга, об’єктивно оцінивши докази, які мають 

м. Київ Пукала А.В., 

Зінець К.Б., ______, 

юридичне значення для розгляду справи і вирішення скарги по суті, вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. 

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року позовну заяву ТОВ «Цикл Фінанс» до ______ про стягнення заборгованості було задоволено частково та стягнуто з ______ на користь ТОВ «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором No ______ від 03.03.2020 у розмірі: 

24 800 грн – заборгованість по тілу кредиту;
38,46 грн – прострочена заборгованість по відсоткам; 877,50 грн – інфляційні втрати;
142,68 грн – 3% річних;
3 709,30 грн – витрат на професійну правничу допомогу; 1 186,97 грн – судового збору. 

В решті позовних вимог відмовлено. 

З листа приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Варави Р.С. вбачається, що на виконанні у нього перебуває виконавче провадження No 78980373 з примусового виконання виконавчого листа No 756/16403/24 від 25.08.2025, виданого Оболонським районним судом м. Києва про стягнення з ______ на користь ТОВ «Цикл Фінанс» заборгованості за кредитним договором No ______ від 03.03.2020 у розмірі: 24 800 грн – заборгованість по тілу кредиту; 38,46 грн – прострочена заборгованість по відсоткам; 877,50 грн – інфляційні втрати; 142,68 грн – 3% річних; 3 709,30 грн – витрат на професійну правничу допомогу; 1 186,97 грн – судового збору. 

15.10.2025 приватним виконавцем винесено постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи – боржника у банку для здійснення видаткових операцій ВП No 78980373 та направлено на виконання до АТ КБ «ПриватБанк». 

16.10.2025 приватним виконавцем було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП No 78980373 та направлено до виконання до Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки. 

На підставі даної постанови накладено арешт на банківський рахунок No ______, відкритий у АТ КБ "ПриватБанк", на який ______ надходять грошові кошти у вигляді заробітної плати. 

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. 

Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами. 

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), як провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 

Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ No 6 від 07.02.2014 судам надано наступне роз’яснення – судове рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених 

міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами. 

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. 

Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону No 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. 

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (частини третя та четверта статті 56 Закону No 1404-VIII). 

Крім того, частина восьма розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 No 512/5, визначає, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові про накладення арешту зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів. 

При цьому частина перша та друга стаття 48 Закону No 1404-VIII чітко визначають порядок звернення стягнення на майно боржника та обмеження щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на банківських рахунках боржника, у випадках визначених Законами зазначеними у частині другій цієї статті та на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. 

Законом No 1404-VIII також визначено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні – щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці – щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (частини восьмої статті 48). 

У пункті 10 Розділу VIII Інструкції вказується також, що саме після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову. 

При цьому пунктами 3, 14, 21 частини третьої статті 18 Закону No 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання 

боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. 

Отже, зі змісту вищевказаних норм права слідує, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. При цьому виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема щодо коштів на банківських рахунках – відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому. Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до статті 18 Закону No 1404-VIII та розділу VIII Інструкції. 

Відповідно до пункту 8 розділу VIII Інструкції на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів. 

Тобто, державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з’ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкрити після накладення арешту. Накладання арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним. 

При цьому законом забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов’язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (абзац другий частини другої статті 48 Закону No 1404-VIII). 

Відтак, частиною другою статті 48 Закону No 1404-VIII встановлено невичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту, оскільки передбачено, що законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення та/або накладення арешту на які заборонено законом. 

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі No 905/361/19 (пункт 7.13 постанови). 

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно – ділових якостей працівника, результатів його праці 

та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. 

Відповідно до частин першої та другої статті 68 Закону No 1404-VIII стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається: 1) у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, 2) відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, 3)у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника – за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п’яти мінімальних розмірів заробітної плати. 

Зазначена норма права визначає кошти, що складають заробітну плата як особливий об’єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об’єктів для стягнення, видами боргових зобов’язань (періодичні платежі) та сумою стягнення. 

Порядок звернення стягнення на заробітну плату також визначається Законом No 1404- VIII та розділом Х «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкції у відповідності до яких про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі – підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина третя статті 68 Закону No 1404-VIII). 

При цьому у відповідності до пунктів 4, 8 та 9 розділу Х Інструкції контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою (пункт 4 розділу Х Інструкції), а за кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами – підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою встановленою у додатку 9 до Інструкції). Звіт про здійснені відрахування та виплати долучається до матеріалів виконавчого провадження. Зазначений додаток No 9 передбачає період звіту, розмір нарахованої заробітної плати, розмір утриманих податків та інших обов’язкових платежів, відсоток стягнення та утриману суму на погашення боргу за виконавчим провадженням. 

Відповідно частини першої статті 70 Закону розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. 

Частинами другою та третьою статті 70 Закону No 1404-VIII передбачено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю особи, у зв’язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, – 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, – 20 відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. 

З наведених норм права вбачається, що виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності декількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами – підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. 

Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь – яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань. 

Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону No 1404-VIII на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини другої вищевказаної статті. 

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 59 Закону No 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом. 

Виконавець зобов’язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (абзац другий частини другої статті 59 Закону No 1404-VIII). 

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов’язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». 

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). 

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі No 905/361/19 (провадження No 12-28гс20) (пункти 7.14, 7.15 постанови). 

При цьому передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону No 1404-VIII зобов’язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом. 

Зазначені висновки викладені в Постанові ВП ВС у справі No 756/8815/20, провадження No 14-218цс21. 

Скаржник зверталася до приватного виконавця із заявою про скасування арешту рахунку, яка була отримана виконавцем 07.10.2025. При цьому до вказаної заяви було долучено виписку з банківського рахунку ______, згідно з якою у період з березня по серпень 2025 року на вказаний рахунок надходили лише грошові кошти у вигляді заробітної плати від КМТЦКТСП. Також заявником було долучено докази її роботи у Київському міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. 

Отже, приватному виконавцю були надані підтверджуючі документи про те, що арешт було накладено на рахунок, на який скаржник отримує заробітну плату, однак приватний виконавець в порушення пункту 1 частини четвертої статті 59 Закону No 1404-VIII арешту з грошових коштів не зняв. 

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. 

Згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства належить, зокрема, принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Вказане положення є головним нормативним закріпленням принципів змагальності та диспозитивності в законодавстві України. 

Загальна формула принципу змагальності та диспозитивності у цивільному судочинстві закріплена у статтях 12, 13 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. 

Відповідно до принципу диспозитивності обов’язок доказування фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. 

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). 

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). 

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 

Засада змагальності сторін у судовому процесі є однією з ключових принципів правосуддя. Вона передбачає, що судовий процес є своєрідним полем змагання між сторонами – позивачем і відповідачем у цивільних справах. Головною метою цього принципу є забезпечення справедливості та об’єктивності судового процесу. Змагальність сторін у судовому процесі дозволяє кожній стороні активно захищати свої права та інтереси. Сторони мають можливість представляти свідчення, докази та аргументи на підтримку своєї позиції перед судом. Суд, зі своєї сторони, має завдання ретельно розглянути всі аргументи та докази від обох сторін та прийняти об’єктивне рішення на підставі закону. 

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов’язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як 

правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. пункт 41 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2019 року у справі No 917/1307/18). 

Як встановлено у судовому засіданні скаржник надала суду переконливі докази, які свідчать про те, що діями приватного виконавця було заблоковано її банківський рахунок, на які вона отримує заробітну плату, що фактично позбавило її засобів для існування та є грубим втручання у її право розпоряджатися заробітною платою, яке гарантоване законом. Приватний виконавець був обізнаний про особливості правового режиму вказаного рахунку, що підтверджено наданими скаржником документами, та мав можливості перевірити вказані обставини. 

При цьому приватний виконавець, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду скарги, не скористався правом спростувати доводи скаржника та іншим чином обґрунтувати законність вказаних дій з блокування рахунку скаржника. 

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку що скарга підлягає задоволенню. На підставі викладеного, керуючись ст. 260 ЦПК України, суддя - 

УХВАЛИВ: 

Скаргу ____________, суб’єкт оскарження: Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Варава Роман Сергійович, боржник: ______, стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», на бездіяльність приватного виконавця – задовольнити. 

Визнати дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Варави Романа Сергійовича щодо арешту банківського рахунку Пасак Юлії Вікторівни, на який вона отримує заробітну плату, неправомірною. 

Зобов’язати приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Вараву Романа Сергійовича зняти арешт, накладений на банківський рахунок Пасак Юлії Вікторівни No ______ в АТ КБ «ПриватБанк». 

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її підписання. 

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. 

Суддя Андрій ПУКАЛО